Цей ранок цілком підходив для смерті,
Сонце зупинялося, зводячись над гарматами,
Ловлячи кулі, випущені у серпні,
Брудними руками і спинними широкими м’язами.
Тягнулись дими – колонади куполу на той світ,
Густішав кисень між легенями кам’яними,
Приймав дзвінки оператор на тій стороні,
Смерть підіймала тіла з вогнепальними і ножовими.
Темнішала кров на манжетах твоїх вене-трас,
Грубішав голос, корою вкривалось тіло,
Помираючи поміж нами, згадуй про кожного з нас,
І ми згадаєм про тебе, помираючи в понеділок.
Місяць тягне за линву ріки на виїзній,
Зорі муштруються в ряд, формуючись у сузір’я,
Тіло цієї зими ртуттю пульсує у ній,
Із кожною смертю стукає в її тім’я.
Ті, що помирають в полях – зростаються із зерновими,
Їхні тліючі душі проростають в гнучке колосся,
Може, насправді, це перша межа між живими і неживими,
Перед тим як осиплеться жито,
Перед тим як наступить осінь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516742
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.08.2014
автор: Мирослав Гончарук_Хомин