І сяйва місяця не можна подолати,
Коли під сріблом дихає ріка,
Й вдягає зорі в незбагненні шати,
Ще несвідома арія струмка.
У час такий душа – спізнілий митар,
Котрий пізнавши забавки пусті,
Бере папір і сонми дивних літер,
Під дощ хвилин мережить на листі.
Колодязь ночі тихий і глибокий…
Упала зірка за далекий гай…
Про білу тишу й мироносний спокій
На дні листа бажання загадай.
Сповняються найтонші забаганки…
Прозорий лицар втре своє чоло,
Й розсіється росою на світанку,
Лишивши в небі місячне тепло.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516689
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.08.2014
автор: Стяг