Залишилось тільки мовчати
Словами ти не доб’єшся нічого
Ми тут зостаємось знову, як давній Атлант –
На плечах ми тримаємо небо –
Й птахи звідусіль стоголосять
Але я знаю, ти не залишишся осторонь
Пліч-о-пліч завжди, скільки світу цього
Тому що ми бачили безліч облич
Тому що торкались стількох долонь
Безмежно довіряли свої надії й страхи
Адже вірили, що нас порятує Любов
Це стало враз вогнем, що все знищив
Заплющено очі, але не втрачено зір
Крізь те попелище ми знову зросли, вітаючи зорі -
Небесних сторожів
Довіритись вкотре комусь було страшніше цілунку вогню
Вогонь по собі не залишає нічого, на відміну від зрад
А ми? Що залишається нам?
Небо тримати на тендітних плечах
Стояти на своєму, що затвердилось у віках
Але на Сонце поглядом не переможців ми дивимось
Заглиблюючись у власні страхи, головне не забути повернутись назад
Ось тобі воля, зрости її у собі, немов у землі – злак
24(07)2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514264
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.07.2014
автор: Demetris