Засніжене небо. З Майдану лунали слова: «Ще не вмерла...»
Сміливий хлопчина несхитно знімав як Вкраїна воскресла.
Старенький дідусь посивілий поклав свою руку на груди,
Скотилась солона сльозина і стискував холодом грудень.
Співали дорослі і діти: відверто, нескорено, гідно,
А сніг, наче сонячні квіти здавався холодним і рідним.
Пліч-о-пліч тулилися люди замаєні небом провісним,
Окрилені духом свободи, злітала над Києвом пісня.
Щось було величне, безстрашне... "Людина без крил, а літає!"
Їх дух у розпахнутих грудях над Києвом небо розкраяв.
Напроти стоять у мундирах, плямиста одежа в натяжку,
Земля під ногами замерзла, а кров закипіла у мозку.
Ні слів, ні зітхання... Лиш вістрям натягнута мить у мішені,
Хмизня́к угодований, грізний запхав свої руки в кишені.
Враз хлопець окликнув із гурту: «Руки вийми... – це Гімн лунає!"
Ми рідний народ, твої люди, а уст твоїх злість пеленає.
Журналіст камеру зблизив, вдивлявся у погляд нікчемі -
Зневажливі хитрі очі, як хам чи король в діадемі?
Байдужий, черствий, непохитний - всі навички з рабства «совєтів».
В бушлаті, на вигляд і ситий, він руку... тихе-е-сенько витяг.
PS.
В режимі зимової сплячки.
Здається, що лев, але гідний собачки.
Якщо не вкраїнець, кого ж величаєш?
Жереш певно хліб, але Гімну не знаєш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513732
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.07.2014
автор: ГАЛИНА КОРИЗМА