Вони стріляли в нас, беззбройних, неприкритих,
Нас захистити не змогли тонкі щити.
Навколо була кров невинновбитих,
За Україну нам судилось полягти.
Вони стріляли в нас безжально і жорстоко,
Вони дивилися на нас через приціл,
Смерть наближалася до нас шаленим кроком,
Щоб наші душі видерти із тіл.
І от, поранення, мокрий асфальт від крові,
Це ще не смерть, але вже не життя.
Я бачу світ в туманному покрові,
Тепер мене чекає забуття.
Я тут лежу, поранений у скроню,
Це наче сон, та не прокинусь я.
Стиснувши пальці лікаря в долоні,
Спробую втриматись востаннє за житя.
Та марні будуть всі мої старання,
Рана смертельна, тільки б не дарма.
Вдихну ще раз, і видихну востаннє,
Ще мить єдина.... Болю вже нема....
Катерина Макарук
(bard_of_pain)
Присвячено Роману Гурику.
13. 03. 2014p.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513436
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.07.2014
автор: Mysteria