З Росії брате завітав,
«Чи можу я в тебе пожити?»
Чому б і ні, таке спитав,
Як Боже дасть, то й будем ситі.
Їмо вечерю у вікна,
Зустрілись врешті-решт базіки
Життям хизуємось сповна,
Сидим удвох, червоні пики.
І брату я тоді віддав
Свою найкращу вишиванку,
Він як дитя мале ридав
І був у ній аж до світанку.
Та далі все йому не так,
То комірця у ній немає,
«Вона на мені просто жах»,
Одягне, посидить, сховає.
Та дуже брате розсердив,
Коли пішов я на роботу,
До неї ґудзики пришив,
Казав він так: «Добавил ноту»
Стерпіти я того не зміг,
Коли плюндрують українське,
Я розумію, не для всіх,
Здається вчинок брата свинським.
Але мовчати про таке,
Сприймаю я за неповагу.
І став, до речі, я за те
Одним з засновників Рейхстагу.
24.07.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513273
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 24.07.2014
автор: Данила М