Не відкидай моє Люблю так гордо…
Воно нічого навзамін не просить…
До ніг твоїх впаде німим акордом…
Розіб’ється об твоє тихе…. Досить…
Своїм чуттям не в змозі ради дати…
Ми діти сонця… і сакральних схем…
Ти чуєш…на межі вісімдесятих
Для нас так щемно грає BONEY–M…
Прости… як ненароком обпечу
Я твої дивні лінії долонь…
Пекельним вітром в дім твій прилечу…
І спопелю його… Бо я –ВОГОНЬ…
Прийми ту чашу… що подам напитись…
Із рук моїх… як все змете журба…
До ніг твоїх струмком гірським пролитись
Дозволь мені… тому… що я –ВОДА…
Коли не зможеш в мандрах зупинитись…
Покинеш дім свій… і своє ім’я
Забудеш… зможеш ти насолодитись
Плодами з гір моїх… бо я – ЗЕМЛЯ…
Лише не відкидай оте Люблю…
Чекаючи на день страшного суду…
……..Я сотні літ любитиму тебе……
…….десь на межі невинності і блуду……
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512938
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.07.2014
автор: гостя