Чому мене мовчати просиш
Коли кричати хочу їм?
Що не раби, не «малороси»
А українці ми. Та ні,
Не може серце замовчати,
Коли Вкраїна у вогні.
Вогні образ та дум крилатих,
Тих дум, що кажуть «так» війні…
«Та що ти зробиш?» , - мені кажеш
«Що змінить твоє слово ?
Що можеш ти, тебе питаю
Про що тут йдеться мова?
Мовчи собі, хай інші роблять
Хай в них душа боліє
За Україну. Бо, їй богу,
Немає надії…»
__________________________________________________________
Я погляну тобі в очі,
обійму щосили
Як же жити мама й тато,
Як нема надії?
Як дивитись в небо синє
Як плекати мрії
Коли цілісність держави
Майже в домовині?
Я не можу вже мовчати,
Буду говорити!
Нашу гордість українську
Нічим не купити!
І любов до України,
Й до рідної мами
Збережемо в серці нашім
Щоб було віками!
Щоб щасливо наші діти
Й онуки зажили
Я бажаю вам ніколи
Не втрачать надію…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512776
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.07.2014
автор: Надежда Розломий