**************
Вона ввійшла, зовсім вже сива,
Біля вогню втомлено сіла,
І раптом запитала тихо :
«Скажи, бо я тепер не знаю,
За що ти мучиш мене, лихо?
Бо я є молода й красива,
І жити хочу у любові,
А ти мене змиряєш силою
Й замордував уже до крові...
Скажеш мовчати?
І я мовчу...
А я не можу більше, я втомилася.
Звелиш жити, коли любов топчу?
За що ти мене мучиш?
Адже ти ж любиш, мене любиш...
Коханням серця притомилась я...
Не маєш права ти судити ---
Любов не судять.
Не можна!
Також залиш свої «Не можна» ТИ ---
Відкинь свої смішні ці заборони,
Хоч зараз, хоч жартома згріши:
Не муч себе безсонням,
У риму з розумом, вірші пиши,
А чи в коханні признавайся...
А якщо почуття не в честі ---
На волю мене відпусти,
Чуєш?
Ти не вбивай мене --- прости»...
І жінка, тяжко так ридаючи,
Сиві пасма навідліг кидаючи,
Твердила:
«Я не знаю --- за що же мучиш мене ти»...
Він онімів...
В звичайний ночі сутінок
Раптом ця буря нежданно ввірвалася,
Зненацька,
Й думати ніяк :
«Пробачте, я не знаю Вас...
Не я надів на Вас кайдани»
І раптом запитав, здавивши подих в груди,
Як прориваючи слова :
«Як Вас зовуть? Скажіть, хто Ви?»
Вона у відповідь: «Твоя --- Душа».
----------------------------------------------------------
26.05.2014; PARIS (Place Republique)
----------------------------------------------------------
Переклад з російської Е.Асадова на українську.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512549
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.07.2014
автор: Катинський Орест