Я колись Вас запрошу на каву,
коли снігом в душі замете
найдорожче й водночас просте,
а в минулому навіть ласкаве...
Я колись Вас запрошу, проте,
тоді серце вже буде іржаве.
Не про Ваше кажу, про своє -
його втрат павутиння снує
гіркотою ранкової кави,
що, мов ліки, душа моя п`є.
Я колись Вас запрошу і, мабуть,
посміхнуся, зустрівши, на мить
щось у грудях моїх защемить -
давні спогади снігом опадуть
(я старалася їх ув`язнить).
Я колись Вас запрошу на каву,
коли вітром, мов пил, рознесе
найдорожче й водночас просте,
а в минулому навіть ласкаве
почуття з ніжним присмаком кави.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511114
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.07.2014
автор: Ксенія Фуштор