«Дух бунтаря…»
Тарасова велич у думах і віршах
За славу гідну і жадану волю
Життя віддав невпинній боротьбі
За Україну, її славну долю.
А як любив її він безталанно
Уярмлену, нескорену і горду,
ЇЇ сади вишневі навесні,
І дух непереможного народу.
«Нарікали, говорили
Не знайде в житті він броду
Син мужицький, сиротина,
Доля - тільки з мосту в воду.
Подавились зайди брудом,
Пив Тарас з джерел народу
Ну а виріс – защеміло
Серденько від болю.
Тяжко й гірко,
бо в неволі і нелюбо жити.
Спершу наймит,
Ну а потім – різок заслужити.
Зійшло сонце. Україно!
Небо голубіє. Весна прийшла,
А Шевченко – в казематі скніє.
І за що така розплата?
За любов до неба?
Ні! За те, що українець –
Засудити треба!
Із далекого Аралу
Думи тяжкі линуть
Рідну неньку Україну
Повік не покинуть.
Й сади вишневі – спогади ясні,
Поля – засіяні і розпашілі навесні.
А на папері вісники печалі –
Рядки правдиві – іскрометні жала:
«Борітеся, поборете…»
Лихая година
За що, тебе, стріла в полі,
ненько Україно?
За що тебе розпинають
рідні діти – милу ?
Дух бунтарський – нескорений
В високих могилах.
На стророжі стало слово
Й «рабів німих отих» в душах воскресило
Страждав в чужині - бив душі набад
За матір сиву,
І рекрута – сина,
За покриток, за сиріт і байстрят.
За карії дівочі очі,
Що умивалися слізьми щоночі.
Катруся чорну хустку одягла,
Кобзар сліпий мандрує попідтинню,
Нуртує жахом гайдамацька сила
Там Іван Гонта й Залізняк
І плач кругом –
Великий відчай, горе…
І невимовний смуток –
Чорні круки –
Тяжка народна мученицька біль.
«Світе тихий, краю милий,
Моя Україно,
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?»
За те, мабуть, що Вкраїну
Величали – Мати
І не цурались пам’яті дідів
«Було колись в Україні
Гриміли гармати…»
А бунтарський дух Тараса
Світу сповістив:
«Поховайте та вставайте…» -
І Савур-могилу, кручі Дніпра
Чорні хмари тугою повили…
Тарас Шевченко – гідний українець,
Його словам заміни не знайти.
Бо вся бунтарська кров –
козацька в його жилах.
І линув він в думках на Україну,
Його «всевидящеє око було скрізь»
В хоромах теплих,
І у царських норах.
«Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте…»
Сила духу бунтарського
Мандрує по світу.
Отут вона в Україні
І днює й ночує.
У катівнях й на Майданах
Доленьку віщує.
Час змін гряде.
На перепутті совість.
Щоб жити гідно –
Треба шанувати
Великого Тараса Слово
Правдиве й чисте –
Взяти за буття основу.
Кобзар Шевченка –
Біблія народу,
Апостол Правди і дороговказ
Як здобувати в боротьбі свободу
Бунтарський дух витає з-поміж нас.
Шевченко – совість нації, борець
За правду, волю, і щасливу долю
І в душах українців – дух бунтаря, повсталого в неволі,
І стукіт в унісон оживлених надією сердець!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510864
Рубрика: Нарис
дата надходження 12.07.2014
автор: Майя-Софія