Вітрило храмовиків

             «Полум’ярем  горю  між  вас  храмовики
                 Пророкуватимем  разом  як  хоч  магістре…»
                                                                                                                   (Гійом  Аполлінер)

Я  теж  язики  полум’я
Здіймав  як  вітрила
Над  кораблем  своєї  душі
(З  тобою,  старий  магістре!)
Я  теж  знемагав  від  спраги
В  камінній  землі  прочан,
Серед  піску,  що  тікає  з  рук
(Як  час).  Я  теж
Був  серед  монахів,  що  замість  хреста
Прикладали  до  вуст  руків’я  меча
І  слухали  шум  хвиль  Кіприди
Зрікаючись  радощів  буденності,
Шукаючі  обрій  і  слід  корабля  на  воді.
Я  теж  снив  Безансоном  –  
Уривками  спогадів,  перерваних
Дзвоном  щитів  залізних  блукальців.
І  на  площі  в  Парижі  
Посилав  крізь  дим  прокляття
Сребролюбим  мантійоносцям
І  здіймався  з  гарячим  повітрям
У  височінь  Ніщо.
Я  теж  вогняне  вітрило
Порівнював  з  тим  –  
Конопляним,  шматованим  вітром,
Що  несло  нас  –  позначених  знаками
До  Землі  Святої.
Але  розчинившись  в  небі,
Ставши  жменею  попелу,
Збирав  потім  мозолястими  руками
З  вільними  каменярами
Важкі  сірі  брили
Для  злету  у  височінь
Ґотичної  вежі…  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510185
Рубрика: Верлібр
дата надходження 09.07.2014
автор: Шон Маклех