Козаки дружину польську без царя розбили
І ні разу у престолу хліба не просили
І фашистів не пускали, стіною стояли
Свою кров за землю руську морем проливали
І в Нагірний Карабах «по волє гєнсєка»
Молодих солдат своїх «отправлялі смєло»
І в Афганістан, тоді ж, як гарматне м’ясо
Відряджали, чим скоріш, без будь-яких пояснень
Скільки ж крові віддали наші сестри й браття
Без поваги й похвали за «чужого дядю»
Ну а в мирний тихий час скільки Українців
Ти понищив серед нас, як лихих злочинців
Розлетілась на шматки імперія смерті
Зникли діти сатани - нелюди уперті
І почали знову ми, як колись завзято
Не без сміху й доброти замітати хату
Та поставив московіт над нами бандоту
Що принесла море бід, ще й крала банкноту
І не втримав цей примат сліпучої влади
Притягли "Дамоклів меч" через барикади
Заховався боягуз за старшого брата
Той же натягнув картуз і наслав солдата
Кулемет і автомат показав «Валодя»
Та сьогодні без гармат розмовляти в моді
Ми давно мудріше вас, страху в нас немає
Ми міцніші за алмаз, ви ж мов вовча зграя
Світ і Бог вам не простять лиха Українцям
Тож вертайтесь до Кремля, тільки без гостинця…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509114
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 03.07.2014
автор: Антон Максимов