За ці зникші тисячу з лишнім днів
Ти ні дня не лишав мою пам"ять.
Кілометри, години і безліч несказаних слів,
Мрії нездійснені душу спазмами краять.
Та знаєш, долі напевно видніше,
Доля мала на нас певні плани.
Може хотіла вона, щоб зрозуміли ясніше,
Що досвід життя - то комедії й драми.
Що по скінченню наших кіносеансів,
Як світло болюче виїдатиме очі,
За руку вестиме із темних самотності залів
Раніше невидима істина і нас покидати не схоче.
Відкриється тайна, стане просто разом мовчати,
Говорити без слів - лиш диханням й зором.
Більш не питати себе навіщо було стільки душі витрачати
На те, що сьогодні лишилось лиш згаром.
На краще то сталось, і тільки на краще.
І в голові вже на сотню думок спокійніше.
Можна вірити серцю, відчувати, що воно не пропаще.
Скарб - то коли лиш від згадки у грудях тепліше!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508762
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.07.2014
автор: LiTanka