Я живу ненадовго. До першого свого століття,
До незнаних зірок, до розвіяних попелом слів.
А коли мене в землю сховає якесь лихоліття,
Ви шукайте мене у якомусь із моїх віршів.
Я сьогодні жива. Я вже навіть пустила коріння
У мінливих людей, що навколо неначе живуть.
А мені б тільки знати, що ще не одне покоління
В моїх віршах знайде необхідну для кожного суть.
Я ще словом жива. Безкінечною низкою літер,
Монотонністю світу в мурашниках різних людей.
А колись наді мною спочине тихесенько вітер,
І не буде для мене ніяких нових панацей.
Я у віршах жива. Я себе виливаю у вірші,
До останнього спалаху моїх душевних багать.
А як згасне іскра, нехай люди прийдуть, і у тиші
Вже моїми словами зі мною разом помовчать.
24.06.2014 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507403
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.06.2014
автор: Альбіна Кузів