Примхливий літній дощ сьогодні бив мене в лице,
Коли на небо я дивилась, віддавшись пристрасті стихії.
А швидкосилі краплі аквареллю стали, і митцем
Змивали з мене роки минувші й спогади лихії.
І стало вільно так в ту мить негадану мені!
Так просто, ніби я дитя і вперше стала дихать!
Так ніби стала я струмком, ожившим по весні.
Так ніби я навчилась світ безмежний серцем слухать!
А дощ все бив і бив, змиваючи печаль.
Мене сварив, що в цій погоні, втікала я від себе!
А дощ творив, так ніби я оживша пастораль!
Так ніби лютував, що я ні дня не прагла неба!
А дощ все бив, мене зігнувши на коліна,
І небо плакало за мене. Небо, щоб не я!
І сум скінчився, як розбилася останняя краплина.
І народилась нова я - дощу всесильного творіння!
В мені новій свободи полум"я тріскає, палає!
В мені зіткались сотні веселкових кольорів!
І фарбувати душі сірі рука моя бажає!
Тепер я чари знаю! Чари всесильних дощів!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506876
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.06.2014
автор: LiTanka