Б’ють пороги

Б’ють    пороги.  Б’ють  рідненькі,
Вітер  знає  що  робить!
На  бій  стали  козаченьки
Свою  землю  боронить.
Та  для  них  таке  не  вперше,
То  для  них    звичайна  роль.
Волю  захистити  ,  вмерши,
Їх  примушував  король.
Кожен  з  них  забув  домівку,
Кожен  з  них  забув  любов.
Для  них  шабля  –  краща  дівка  ,
В  них  одна  наука  –  кров.
В  битві  кожен  знайде  силу
І,    одержавши  удар,
Переможений  –  в  могилу!
Переможцю  –  світлий  дар.
Ворог  знову  наступає,
Дбає  про  своє    добро,
Правду  злом  він  називає,
Душу  вип’є  як  вино.
Ну  а  там  смерть  всіх  спіткає,
Все  розставить    по  місцях:
В  когось  за  життя  спитає,
В  когось  буде  ще  в  гостях.
Хтось  із  них  піде  на  небо,
Хтось  під  землю  полетить.
Одні  скажуть:  «  Так  і  треба  –
Вже  ж  настала  їхня  мить!»    

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506553
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 22.06.2014
автор: Андрій Костюк