Замиготів в душі твоїй неспокій,
Заплуталась в щоденній рутині.
Ти знову чиниш опір сама собі, сама собі…
Посміхайся, розчави оцю одноманітність
Похмурих, непривітних лиць!
Зважай на те, що доброта твоя і гідність
Ніколи не упадуть ниць!
Я вірю в тебе глибоченну,
В криницю правди й чесноти.
Якби ж не ти, якби ж не ти,
Чи був би світ такий приємний?
Чи були б ми?
Зважай на те, що ти – Людина
В усіх іпостасях єси.
У мами й тата ти дитина,
І нею будеш ти завжди.
У мене – подруга єдина,
Комусь будеш ти за дружину,
Комусь ти скажеш «доню», «сину»,
Та всім ти будеш за Людину.
19.12.2011
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505872
Рубрика: Присвячення
дата надходження 18.06.2014
автор: Марина Цуркан