Не стримуй слів, не треба їх тримати,
Коли їх струмінь рветься із грудей.
В неволі їм від лиха не сховатись,
А так хоч правду проголосять для людей.
Бо правда – то святе і непорушне,
За неї віддавали найцінніше,
І то життя. Що може бути гірше,
Як не померти мужньо?
Не стримуй сліз, оплакуй, мамо, сина,
В небесній сотні спочиває він…
За наш «украй» твоя дитина
Умилась кров’ю, задля змін!
Ми весь свій вік раби одного ката,
І тягнемо одне і те ж ярмо…
Та «буде син і буде мати»,
Себе неволить не дамо!
Не стримуй слів, відтепер наша зброя –
То гостре слово правди вогняне.
І в цьому, хоч нерівному, двобої
Підтримаймо, брати, самих себе!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505294
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 15.06.2014
автор: Марина Цуркан