Безмовний потік. І тут кожен за себе,
За обрієм тільки згоріла війна,
У душах так пусто, як в чистому небі,
Ішов тридцять третій. Кував імена.
Нацистський початок, дозволений світом,
Тут всі лиш чекають, щоб їх не чіпать.
Він фюрером став одним стомленим літом,
Європа мовчала. Він йшов наступать.
Тут біженці - люди. Забуті і зниклі,
Вони поховали минуле життя,
Світанки летять в безперервному циклі,
В ніякій країні нема укриття.
І знову все просто, є Мюнхенська змова,
Захоплення Польщі і «Дивна війна»,
І лиш оглянутись у мить ту довкола
Європа стоїть на колінах, німа.
Війна прогриміла на Схід так рішуче,
Та план Барбароса розсипався в прах,
Не золото духу усе, що блискуче,
Одна перемога в солдат на вустах.
Жахливі картини. Скалічені душі,
Одна невимовно велика ціна,
Лиш вижить. Та думка так змучено душить,
Мораль догоріла учора до тла.
Це згарище світу. У попелі війни,
Чиїсь непрожиті і стихлі життя,
Гарячі, з сльозами і сміхом обійми,
Сирітське, голублене болем дитя...
Ішов сорок п'ятий. Криваво і лячно,
Нацистська система зневірилась в мить,
Тепер можуть бути за долю нам вдячні,
Не знаючи навіть, солдату болить.
У пеклі століття кричали: «Не буде,
Ніколи не буде страшної війни!».
От тільки душа покидає знов груди,
Цієї, нового вже світу, весни.
І знову все просто: Європа мовчала,
Так стримано й чемно чекала вона,
Зостались самі. І лиш смерть повінчала,
Уже не одного обняла труна.
Серця на кінець-то вже хочуть покою,
Де постріл гримить, хочуть тиші усі,
До рідної неньки торкнутись рукою,
Країну побачить у світлій красі.
Ненавчене людство. Завжди комусь мало,
Хтось грає в тиранів, кує імена,
І думаю, Боже, а що з нами стало?
Усе вже з'явилось, а долі нема
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505238
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.06.2014
автор: Невідомська Вікторія