схожа на дерево жінка, що виношує в собі дитину:
заглиблюючи руку по лікоть у саму серцевину,
не знаєш напевно, що схопиш кінчиком нігтя -
м'якість хутра чи холод зміїної шкіри..
щебече зграя думок у чорній фаті волосся,
гудуть почуття у медових сотах
і жалять найбільш близького -
бо той зазвичай і ховає сокиру
поза спиною..
і ріже слово коротке, немов спалах блискавки,
двоїть гнучке і тендітне тіло,
коли жінці не пробачають всередині дівчинку,
вона мертвіє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504687
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.06.2014
автор: Майя Грозова