Дуже тяжко було відшукати щось позитивне у перебігу тих страшних подій, свідками яких ми стали за останні місяці. Але те, як ми з чоловіком тримали одне одного під "домашнім арештом", бо душею тліли, дивлячись шокуючі відео, були у розпачі, що не можемо поїхати з села, бо прив'язані хазяйством – вилилось у таку собі гумореску.
Кінець світу
(майданівська гумореска)
"Я зібрала чемайдан.
Все! Я їду на Майдан!" –
Чоловіку так сказала.
Він мені: "Ти з дуба впала?
Що ти будеш там робити?
Хочеш кашу заварити?
Бо, якщо там пропадеш,
Я ж туди поїду теж,
Не у носі колупати,
А тебе, дурну, шукати.
А за мною вся громада,
Вже, яку дістала влада.
За селом поїде місто.
І посиплеться намисто...
Місто, область, регіони,
У яких живуть мільйони,
А це майже пів країни,
Я зберу за півгодини.
Всі посунемо на Київ.
Це нажахає Росію.
А, як Путін пукне тихо
Зі страху, то буде лихо!
Задихнеться вся Москва,
А це ж – третя світова.
І від самого Кремля
Сколихнеться вся земля.
Атомна війна буде,
Тож "гаплик" усім прийде!
Але те, що буде далі,
То, як "спам" у віртуалі,
Вже ніхто з нас не побачить,
Бо Господь нам не пробачить,
Як підсмажиться планета
У вогні, немов котлета,
Як горіх потому репне
На шматки і небо смеркне.
І від цього дисбалансу
У Всесвіту не має шансу
Бути в мирі із собою,
І посунуть чередою
Катастрофи галактичні,
І хаос той буде вічним.
Світ, який створив Отець,
Згине в мороці. Капець!
Навіть Бог піде с посади!
І усе це із-за баби?
То тепер скажи мені –
На Майдан поїдеш?" "Ні!!!"
"Ну, то добре. Досить слів.
Віддишуся, бо упрів".
Я пішла, а він тихенько
Метикує щось швиденько.
Підглядаю – мій козак
Похапцем кладе в рюкзак
Камуфляж і теплі речі.
"Що, готуєшся до втечі?
І куди ж це ти зібрався?" –
Мовлю. Бачу аж злякався.
"То мене ти не пускаєш
На Майдан, а сам втікаєш?
Він мені: "Та ж серце кличе
В Київ на Народне Віче!
Я сидіти біля груби
Вже не можу! Гинуть люди,
І старі і зовсім діти.
Треба нині щось робити!"
"Ти сказився, чоловіче?
Я влаштую тобі Віче!
Викликай швидку карету,
Зараз кулю з пістолету
Я пущу собі у скроню,
Щоб позбавитись полону.
Все набридло, чесне слово!
Хто ж рубати буде дрова,
Як поїдеш? Я ж тут згину
Не за вільну Україну,
А за цаповую душу,
Що глядіти зараз мушу.
Знай, тебе я не діждуся,
Я повішуся, втоплюся!
І за що мені ця кара?
Все! Віднині ми не пара!
Я тепер не Волинець.
Можеш їхати. Кінець!"
Сльози, гвалт, і мій козак
Зняв з плечей важкий рюкзак,
І сказав прямим наказом:
"Все! Вдягайся, їдьмо разом!"
Нині це звучить потішно,
А тоді було не смішно...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504330
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 10.06.2014
автор: natali.voly