Я чудувавсь на сміх її,
Їй вдивовижу подив мій;
І дотик довгих білих рук
Я перейняти не умів.
Та якось, як прощались ми,
У затінку дерев самі,
Торкнутись пальчиків її
Ніжніш, ніж ґречно, я посмів.
Так, недомовки зайві тут,
Між нами злагода, та все ж
Ізнов я бачу осміх цей, -
довічну нездоланність меж.
Переклад. Оригінал:
ALLEN TATE
Edges
I've often wondered why she laughed
On thinking why I wondered so;
It seemed such waste that long white hands
Should touch my hands and let them go.
And once when we were parting there,
Unseen of anything but trees,
I touched her fingers, thoughtfully,
For more than simple niceties.
But for some futile things unsaid
I should say all is done for us;
Yet I have wondered how she smiled
Beholding what was cavernous.
Иллюстрация: http://louijover.tumblr.com
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504239
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 09.06.2014
автор: Еkатерина