Допоможіть нам вижити!
Вельмишановне людство! Цього колективного листа ми, вільні слони Африки, адре-суємо тим, хто вважає себе найрозвиненішим видом на всій Землі, а, можливо, й поза нею. Дізнавшись про те, що все звірине братство письмово виражає своє невдоволення ставленням володарів Природи (якими, на вашу думку, ви є) до своїх володінь, ми вирі-шили приєднатися до цієї організованої акції.
Ви, люди, на нашу слонівську думку, не маєте права називатися царським титулом Хазяїнів Землі. Бо, щоб бути достойним цього високого звання, потрібно не тримати все, по-справжньому живе, на планеті на відстані від себе, а піклуватися про навколишнє життя, бо ви самі є частинами його. Користуючись титулом найбільш мудрих тварин на Землі, ми, слони, радимо вам, людям, схаменутися й відкрити очі. Ви – не добродії, а са-могубці. Тож часу виправитися все менше. Ви не вірите в те, про що ми зараз пишемо? Тоді слони покажуть людям їхню справжню суть, базуючись на своєму гіркому досвіді.
Із самого початку свого існування людство почало шукати способи самоствердження шляхом витіснення природи із самих себе. Ваші предки, милі та кумедні мавпи, були й залишаються, як і ми, травоїдними істотами. За це слонівська братія їх поважає. А ви, люди, почали їсти м’ясо. Все б нічого, якби це безпосередньо не стосувалося нас, слонів. Мамонти, ці величні тварини, яким ми і зараз вклоняємося, вимерли через вас! І ніякі морози не були тому причиною. Вашу провину неможливо змити міфами! Пам’ять про ці богоподібні створіння назавжди буде жити у наших великих серцях. І до сих пір у слонівській столиці стоїть пам’ятник цим визначним звірам.
Йшли віки, а людство не могло зрозуміти, куди воно скочується. Воно відділило себе від природи. Ми, слони, стежили за цим. Дійшло до того, що ви, люди, почали їздити на нас! І навіть залучати до своїх дурних війн! Як багато достойних братів і сестер ми згу-били тоді!
Безперечно, існували й добрі люди. Вони розуміли слонівську велич і навіть покло-нялися нам. Але це не заважало їм використовувати нашу силу у своїх цілях. Та ми не були проти. Бо більш-менш чесний обмін між людиною і тваринами – найвище природ-не благо.
Але добрі стосунки не могли бути повсюдними і, тим паче, довгими. Бо людство підкорило природу. Ми, слони, вважаємо це початком кінця. Навіть своє літочислення ведемо з моменту відриву людини на відстань більшу, ніж наш слонівський зріст. У людства прокинулось відчуття провини перед «братами своїми меншими». Воно почало будувати зоопарки (О! Як це низько – опинитися в чотирьох стінах і більше ніколи не відчути волі!) І навіть огородили наші споконвічні території і назвали їх «заповідника-ми». Ми, слони, як і всі звірі, не любимо кордони! Ми не граємо в людські ігри!
Ви, люди, читаючи це, скоріше за все, смієтесь. Але жалюгідні нащадки милих та кумедних мавп зайшли занадто далеко. Сьогодні сміятись вже пізно. Ми, слони, лютує-мо. Але знаємо, що зробити нічого не можемо, окрім як написати цього листа. Кортить розказати вам страшну річ, яку ви все одно не зрозумієте. Два роки тому сталося велике лихо. Всі слони були в паніці. Бо бетоном заливали наше слонівське кладовище, до яко-го ходили помирати тисячі поколінь тих, хто набагато більше заслуговував на життя, ніж ви. Тепер там побудували величезний аеропорт. Політ людини вдруге став визначною подією в історії слонів. Що там і казати, жодного разу людство не зробило нічого дійсно корисного для слонів. Ми впевнені, що більшість інших звірів з нами згодна.
Ви не зможете довго заспокоювати себе міфами про нібито покращення відносин людини і природи. Бо, виглянувши у вікно, бачите протилежне. Ми, слони, вже змири-лися з тим, що наш вік на цій планеті підходить до кінця. Але хочемо сказати, що часу, відведеного нам, буде достатньо для того, щоб побачити момент, коли людство зрозуміє свої помилки.
А, можливо, все не так і погано? Можливо, прочитавши листи інших тварин, ви сха-менетесь? Ми в це віримо. І, якщо так і буде, слонівська братія обов’язково згодиться допомогти людству відбудовувати природу. Бо самостійно людина, попри свою силу, не може нічого. Без природи ви, як і всі інші звірі, безбатченки. А з них рідко виходить щось путнє.
Цього листа хочемо завершити нашою улюбленою давньою слонівською мудрістю: «Будь ти мамонт або слон, шлях у тебе буде спільним». Тож будемо рухатися до розу-міння природи спільно! Допоможіть нам вижити, і ми допоможемо вам! Бо слони мають чим поділитися. Потрібно лише попросити.
15 листопада 2006 р. Вільні слони Африки
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=50301
Рубрика: Стихи, которые не вошли в рубрику
дата надходження 07.12.2007
автор: Шишкин