Люди різні є на світі,
Хтось же знає, що пишу
Не таке просте як діти,
Що в віршах я не брешу.
Полюбив її, напевне,
Лиш за блиск в оцих очах.
Це кохання не даремне,
Бо є щирим, та, хоча...
Сам не знаю чи взаємне.
Думаю чи це на неї так чекав
Й повідомлення оці приємні...
Так за що ж її я покохав?
Я вже не той, я сам не свій.
Де правда криється не знаю.
Я опинився у країні мрій
І поміж снами я блукаю.
А, може, зовсім це не те,
Можливо, це реальність справжня?
Можливо, сонце золоте...
Я схожий так на блазня,
На того дядька із дзвіночком,
Що грає гру життя свого,
Самотнім ляже під віночок,
Віночок щастя лиш твого.
До тебе хочу другий день.
Чому так складно в світі жити?
Прийти б до тебе, ти лишень
В куточку ніжно полюбити.
О Боже мій, чому все так?
Чому вона десь там, не тут?
І дякую я власним снам,
Що в них тебе мені дають.
Та ні, не в цьому суть.
Багато інших кругом мене,
Немовби, просто так живуть
Із серцем як вогонь шаленим.
Набридло все. Коли кінець?
Коли вона разом зі мною
У церкві стане під вінець
Із радісною на щоці сльозою?
Коли закінчиться цей вірш?
Вже тьма питань мене турбують.
І знаю я за все найбільш,
Вона лиш так мене марнує.
А, може, й ні, сама не бачить,
Не чує зовсім, лиш себе.
А, може, десь ночами плаче,
Так само любить і мене.
Тут справа точна й непроста.
Вгадати треба твердо з нею.
Закохані цілі міста,
Та лиш не я з своєю...
Своєю мрією життя,
Яку знайшов за стільки років,
До чого йшов так довго я
Та скільки ж зробив кроків.
Ходи до мене. Хочу чути
Солодкий голос твій завжди,
Бо вже й не знаю як же бути,
Мене сумного лиш розвесели.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502422
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.05.2014
автор: Андрій Гуцько