Оця весна мені уперше так зрадлИва.
І філігранність загубила всі кути.
Безхмарне небо у очах моїх втопилось:
змінили колір очі, навколо - кругИ.
Поля безмежних маків вигоріли миттю.
Нічні сузіря задушИла спекотА.
Відтінки ніжної ранкової блакиті
розмито присмаком полИню - ГІРКОТА.
Усе до болю миле ти украв для неї:
мій тихий травень, шелест листя і себе.
В старім замуленім ставку навіть лілеї
не так сміються, пропливають повз мене.
Такого болю я в житті не відчувала
як от тепер в байдужім світі між людей.
Я проклинаю день, коли тебе стрічала,
коли зрадливо ти підкрався до очей...
Іди на всі чотири стОрони щасливим,
безмежно радісним! Тебе ж я відбула!
Я стану сильною, що і тобі не снилось!
Мене полюбить той, кому потрібна я!
Нехай сьогодні жменька слів в долонях тліє,
кардіограма перебіжками тремтить.
Я відпускаю те, що в Бога попросила
і дуже вдячна, що я можу далі йти!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501331
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.05.2014
автор: Ліна Біла