Мені сьогодні снилася війна,
Нещадна, безконтрольна і стихійна.
Садок вишневий спалений до тла,
Навік затихла пісня солов’їна.
Чиясь бабуся плаче під вікном,
Її хатинка – це уже руїна.
Куди їй йти зажуреним селом?
Зосталася одна тепер, без сина.
Так гірко плаче. У руках листи,
Залиті материнськими сльоза́ми.
«Я скоро буду, матінко, прости…
Якщо не поховають між полями.
Ти там за мене діток пригорни,
Ти їм скажи, що татко їх так любить...»
Нема села. Лише гудуть вітри.
Нема дітей. Ніхто не приголубить.
А десь так близько постріли нові́
Ще сотні душ візьмуть собі до раю.
Отямтесь, люди! Ви в своїй крові́!
Своїх братів не бийте, я благаю!
…Прокинулась в холодному поту́.
За що людей калічити, навіщо?
Храни країну, Боже, я прошу́...
І помолю́ся, що цей сон – не віщий.
23.05.2014 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500885
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.05.2014
автор: Альбіна Кузів