Острів пташиного крику

       «…Вони  гребли  день  і  ніч  
               і  допливли  нарешті  до  острова,  
               де  було  безліч  птахів…»
                     (Скела  «Плавання  Майл-Дуйна»)

Острів,  де  жили  лише  вільні  птахи
На  сліпих  скелях  сірої  зневіри,
Де  лише  птахи  кричали  чи  то  молилися
Богу  прозорого  повітря,  
Богу  польоту  й  свободи,
Співали  свій  нескінченний  псалом
На  мові  пташиної  Біблії
Пророка  сивокрилонебесного  –  
Чайки  снів  сумного  ірландського  моря.
І  лише  ми  –  хто  ховав  друзів
У  глибині  води,  хто  плив  незбагненним
У  пошуках  острова  мрії  –  лише  ми
Зрозуміли,  що  це  молитва
А  не  крик  обтятої  порожнечі.
І  ці  витерті  епохами  скелі  –  
Не  громада  німого  каміння,
А  храм  предковічної  віри
Давнішої,  аніж  клан  Мак-Артур.*
І  не  птахи  це,  а  душі  монахів,
Що  кинули  нудний  рай
І  моляться  за  скорботну  землю
Залишену  там  –  за  хвилями,
За  нашу  святу  Ірландію…  

Примітка:

*    -  у  ірландців  є  така  приказка:  «Є  три  речі  найдавніші  у  світі:  диявол,  оці  пагорби  і  клан  Мак-Артур.»

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500676
Рубрика: Верлібр
дата надходження 23.05.2014
автор: Шон Маклех