Вузенька кладка через річку,
З’єднала люблячі серця,
По ній іду я до Марічки,
Іду, неначе до вінця…
Мене чекають чорні брови
І стан стрункий, як у смерек,
Де очі сяють смарагдові,
Де діточки в гнізді лелек.
Під зорепад, у квіту вишень,
Іду до неї по саду,
Вітер гілки ледь-ледь колише,
Прискорюю свою ходу…
Місяць зійшов і серед цвіту,
Стоїть красуня, як весна,
І зразу стало тепло й світло,
То сяє зіронька ясна.
Зорі моргають в чистім небі,
Побігли хмари в далину…
І щастя більшого не треба,
Тебе любити лиш одну!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500499
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.05.2014
автор: Віталій Назарук