Я піднімаю цей бокал,
За твої очі, моя люба,
За поцілунки, що як шквал,
Ведуть мене завжди до згуби…
Я п’ю сьогодні цей бокал,
За те кохання, що не в змозі
Відгородити чийсь паркан,
Що з нами завжди у дорозі.
Я хочу випити із рук,
Які мене завжди леліють,
Які позбавлять мене мук,
У холоді завжди зігріють.
Ти пригуби бокал вина,
А я доп’ю і захмелію,
Щоб була думка в нас одна,
Я тебе більше зрозумію…
Щоб тільки двоє – я і ти,
Вино токайське у бокалі,
Кохання, щоб було завжди,
Іскрилося, немов коралі…
Давай, кохана, за любов,
За унісон сердець в коханні,
Щоб грів вогонь нас знов і знов,
Щоб від кохання були п’яні!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498452
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.05.2014
автор: Віталій Назарук