Де розцвів знову льон, де квітує земля,
Де Полісся вдягло вишиванку,
Це мій край дорогий, мої хлібні поля,
Що потонули в росах із ранку.
Затухає зоря, синє небо вгорі,
Білі хмари летять наче птахи,
Замовкають в гаях співуни солов’ї
І сичі притихають – невдахи…
Тобі каву несу, бо давно вже не сплю,
Роздивляюсь обличчя кохане
І єдине, що зранку прошу і молю,
Щоб сіяла, як сонечко зрана…
Перший промінь пробився крізь наше вікно
І лоскоче за вії і коси,
Наче пензлем наносить тепло на чоло,
Я до вуст тобі каву підношу…
Запах кави відкрив оченята твої
І побіг, наче котик, по хаті,
Яка тиша стоїть, благодать на землі,
Ми щасливі, а значить багаті.
Одне щастя на двох і ранкова роса,
І усмішка, як сонечко зрання,
І квітучі сади, і Поліська краса,
І гаряче, як кава, кохання!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498190
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.05.2014
автор: Віталій Назарук