Як гірко бачити,
що люди гинуть за безглуздя;
що зраджують себе,
країну, батьківщину.
Налякані брехнею,
війни, що зв’язує мотуззя,
і бачать не в свою,
а лиш чужу провину.
Як боляче, що зло,
як вихор, нищить Україну
і гинуть патріоти
із вірою у серці.
Не прагнемо чужого.
Та птах-єство зміїне
отруює життя,
веде цей світ до смерті.
Що прагнеш - туди йдеш,
ти вільний в своїх вчинках.
Іди, якщо чужа,
не мила, не твоя.
А ми боротись будемо
не знаючи спочинку. -
Це наша рідна ненька,
вітчизна і земля.
Єдиний ми народ,
і добре що всі різні:
Надію хтось шукає,
хто чує поклик серця.
Та прагнемо лиш долю
щасливу і безслізну.
Руїну ж робить ворог,
інакше він не зветься.
05.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498104
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.05.2014
автор: Андрій Пульсар