* * * * *

Вузьке  підвіконня…  Ще  вчора  –  веселі  діти.
І  лузали  щастя  своє,  як  великий  сонях…
Вона  –  божевільна.  Їй  треба  впіймати  вітер.
І  кришить,  мов  птаху,  окраєць  тепла  в  долонях.

Так  мучить  буденність.  Цей  розпач  не  має  жити…
А  вітер  у  косах  –  хвилююче  і  незвично.
І  їй,  ненормальній,  так  треба  його  вловити.
Собі.
У  волосся.  
Красиво.
Собі.
Навічно.

Так  вузько  і  страшно.
Ця  зірка  мозолить  око.
Її  б  рукавами  з  холодного  неба  збити…
Міняє  світи…
І  ніхто  не  почує  кроків.
А  з  серця  її  витікає  поволі  літо…  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498076
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.05.2014
автор: П'янкова Таня