ці трирічні бої – це вже історія.
Я не буду таким
як Проскура,
я не буду
таким
брехуном,
адже, коли відкриються
пастки до порохотягових
манжетів, я вже не зможу
носити сокиру у голові,
і, коли останні видзвінні балахони
клякнуть перед смертю
на одрі вогню,
я у вуздечко темені простромлю ногу,
й з розгону,
влечу у небесний циркуляр
про те, що смертні докотилися
до доктрин невагомості
й млості
лість
й лісу
злість
лість
й лісу
злість,
злізь
із моєї драбини,
тільки
я повинен
з неї падати,
й ницо спостерігати
у видиві птаха
своє роздріблене
тіло,
[b]а-на-хі-іліло
і одтліло
небуттям
у споконвіку
кишенькову могилу
а-на-хі-іліло
і одтліло
небуттям
у споконвіку
кишенькову могилу
а-на-хі-іліло
і одтліло
небуттям
у споконвіку
кишенькову могилу
[/color][/b][/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497746
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 08.05.2014
автор: Immortal