[b]Знову про мову[/b]
Різні мови – як ниви засіяні:
Є жита, пшениці і вівси,
Є политі дощами, леліяні,
Є що п’ють тільки краплі з роси.
Різні люди говіють над нивами,
Різний колір у них, реманент,
Є завзяті, з руками дбайливими,
Є розорені заздрістю вщент.
Ці, як всі завидущі, зневажливі,
Хоч ведмежі і сила, і слух,
На жаргонах, словами, як важелі,
Пригинають іржаве до вух.
Всі поля, де колосяться злакові, –
Мови – ярі, озимі – вони,
Хоч і різні, одним одинакові:
Хлібом розуму є з давнини.
От коли, по зернині назбирані,
Різні саги, легенди, байки
Будуть кожному лану довірені,
То у всіх обважніють валки.
І не треба ні гімнів, ні гонору,
Кожна мова лиш тим і жива,
Що одного – розумного – кольору
У вселенські буває жнива.
[b]19.02.04.
[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497631
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.05.2014
автор: Ник.С.Пичугин