Мене тошнить!
Я завагітніла від світу ваших гнилих душ...
Під серцем ви вчите виношувать брехню,
Але мене таке болить!
Фалангги стесую до крові ... і мовчу!
Немає слів, думок і почуттів...
Ненавиджу! Люблю...
І хочу вірити, що я іще живу...
Так хочеться з моста - і вниз,
В глибини чистої води...
В глибини щирої душі...
В полон своєї тишини!
Від вас усіх сховатись хоч на мить...
І народити щось своє,
Без ваших хоромосом і гнилих генів...
А щось до міліметрика подібне на себе...
Мелодія без скрипки і смичка
Мовчить..., але душа все пам'ятає..
Знаєш... То у мене звичка...
А час все залатає....
Збере докупи всю мене і я воскресну!
Частинки попелу душі...
Вона горіла заради "нас", заради "ми"...
Але тепер мені звучить твоє "іди..."
І я іду... іду в таке чуже й нерідне місто...
І мене так болить... і мене так тошнить....
Самоаборт! Самоочищення! Навмисно...
І тільки не душа...
Хай краще тіло вщент згорить...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497031
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.05.2014
автор: Павлина Косар