Дорогами прочан

           «Хай  веде  мене  хтось,
             Тільки  не  вітер,  ні…»
                   (Райнер  Марія  Рільке)

Водив  мене  вітер
Дорогами  Островів  Відчаю,*
Водив  мене  вітер
Пустищами  забутих  слів.**
Співав  мені  вітер
Про  стежки  Трістана-мисливця,
Про  світи  дивака  Свіфта.***
Гнав  мене  вітер
Від  стійбища  патлатих  пастухів  думок
До  табору  волоцюг  пісень
Мертвого  народу  ясена
(А  він  теж  мав  своїх  шаманів).
Пророчив  мені  вітер  –  
Той  самий  холодний  і  злий  –  
Про  часи  одкровення,****
Про  добу  великого  Ні,
Про  епоху  мовчазних  прочан
У  землю  заборонених  істин
(А  я  їх  стежками…).
Був  мені  вітер
Єдиним  супутником
На  дорогах  гори  Одкровення.
Нині  цей  вітер
Торкається  облич  сумних  жінок
Змарнілих  дочасно,
Зів’ялих,  як  зламана  гілка*****
Століття-жебрака.    
Шукайте  собі  провідника  невагомого
Чи  то  поводиря  босого.
А  я  так  –  з  костуром
Дорогами  місячного  сяйва…

Примітки:

*    -  це  я  зовсім  не  про  острови  Кергелен,  ні.  Навіть  не  про  острови  Трістан-да-Кунья…
**  -  у  нас  в  Ірландії  багато  пустищ.  І  вересових,  і  забутих  слів  теж.  
***  -  він  теж  був  Джонатаном  –  як  та  чайка…  
****  -  а  вони  знову  настануть  –  навіть  і  не  сумнівайтеся…  
*****  -  та,  що  тичеться  в  простір.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497018
Рубрика: Верлібр
дата надходження 05.05.2014
автор: Шон Маклех