Наповнення

                   «Речі,  наче  віолончелі,
                       Заповнені  дзвінкою  тьмою…»
                                         (Райнер  Марія  Рільке)

Бавлюсь  з  темнотою  старих  речей
Які  ховаються  по  закутках  кам’яного  дому.
Дому,  що  розмовляє  тихими  ночами  зими
З  тінню  господаря,  що  танцює  на  холодній  підлозі
Бавлячись  з  вогнем  кахляного  п’єца,
Що  кидає  відсвіти  –  марно  намагаючись  
Прогнати  з  закутків  буття  тьму  –  бо  не  час.
А  скрипка  проситься  до  рук  у  запитує:
«Ти  святий  Бартелемей  чи  його  ніч?»
Але  що  розуміє  скрипка?  Вона  лише  інструмент,
Вона  буде  грати  будь-яку  мелодію,  
Вона  нічого  не  вирішує,  в  її  утробі  теж  тьма,
Вона  буде  видавати  дику  какофонію  замість  музики,
Якщо  потрапить  до  волохатих  рук
Старого  бандита  замість  віртуоза-музИки
З  тонкою  душею,  що  колись  був  її  господарем,
А  тепер  сховав  свої  атоми  в  глибинах  землі,
А  свою  душу  у  світі,  який  годі  шукати…
Я  наповнюю  звуки  змістом,  я  запалюю  свічку
І  ставлю  її  на  вікно  історії.  Але  за  вікном  сліпці  –  
Їм  байдуже  день  це  чи  ніч.
Вони  не  повірять  в  існування  свічки,
Вони  не  повірять  в  існування  кольорів
(Не  тільки  ультрамаринових),
У  них  замість  душі  дірява  газета,
Колись  вони  навчились  повторювати  слова
Не  розуміючи  їх  змісту.
А  нині  стали  важкими  краплями
Густої  рідини  темноти…  
Лишається  вірити.  Лишається  тільки  вірити,
Що  там  –  за  океаном  тьми
На  острівцях  старих  кам’яних  будинків  
Теж  дивляться  на  вогонь  люди
З  сумними  очима  старого  музИки…  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496640
Рубрика: Верлібр
дата надходження 04.05.2014
автор: Шон Маклех