Дурень, що не вміє спокутати своєї гірко-терпкої вини,
Який відпустити не може своє манірне і ніжне минуле.
Дурень, що приречений на вічні фіаско у битвах своєї ж війни!
Дурень, бо досі леліє і захлинається тим, про що Вона вже забула...
Так, він - дурень, бо засуджений на вічне безнадійне чекання,
Так, він - дурень, бо буде до скону вірити у вічну Любов.
Він дурні свої у ві́ршах без упину їй буде писати зізнання.
А Вона давно пестить пальці, в яких тече не його - чужа кров…
Тепер в поривах любові не цілує Вона його лагідних скронь,
Тепер голубить Вона очі чужі, усю теплоту свою, ласку йому не дарує,
Він так жадібно пив, та не випив всю любов з її ніжних долонь,
І зали́шився дурнем… Бо іншою фарбою свій світ тепер Вона вже малює…
01.05.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496145
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.05.2014
автор: Олекса Дмитрук