Я згадаю закривши очі
старовинної Каффи вогні.
В синьооких обіймах ночі,
обережно ховаються сни.
Берег вільно пестить прибій,
йде за обрій місячна доріжка.
Грають хвилі в безодні бірюзи,
Вдалині нудьгує щогла хитка.
Став солоним вітер вологий.
ненароком я скину свої якорі.
Хай покажуть мені чайки дороги,
без вагань залишуся в стихії цій.
Як розтане рожевий туман,
заграють Айвазовського марини.
Омріяний у снах вигадливий роман,
та незбутні Гріна червоні вітрила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495661
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.04.2014
автор: Ниро Вульф