В один зі звичайних Божих світанків люди містечка прокинулись від того, що у них під вікнами шуміло море. І це в краях, де ніколи його не було і бути не могло. Вони розшторували вікна. Виходили на вулиці. Роззирались. Заглядали у водостічні труби і очі один одного. А далі прямували кожен у своїх справах. Моря не було. Але воно продовжувало шуміти, ніби на кожніського з мешканців хтось одяг навушники з мушель.
Так тривало багато-мало все їх подальше життя. І вони тепер навіть коли йшли на роботу, чи на похорон, чи на іменини бабусі, чи по круасан до сніданку... вони йшли шукати море.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493882
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.04.2014
автор: Маріанна Вдовиковська