Сонця прагнув Ікар,
ми ж – свободи. Наш лет
крізь морози й пожар,
втрати, сльози і смерть.
Ще в країні - біда,
плач по вбитих в бою,
бо чужинська орда
краде землю мою.
Не придушене зло,
розрізне́нна сім'я -
бочка з порохом знов
Україна моя.
Аж по краю небес
вже проходить межа,
тягнемо ми свій хрест,
як по лезу ножа.
Хибний крок - і кінець,
знов ярмо на роки,
знов терновий вінець,
мракобісся... віки?..
Боже, скільки ще нам
треба жертв принести́,
щоб свободу синам
й Україні спасти?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493840
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 20.04.2014
автор: Світлана Моренець