Йшли в армію безвусі хлопчаки,
Бо їх туди покликала присяга,
І сповнювались гордістю батьки,
Що їх сини солдатами вже стали.
Та час минув і грізно , як набат,
Слово «війна» вписалось в мирні дні.
Пішов наказ виконувать солдат
І опинився в чужій стороні.
Спочатку було страшно, потім звик,
Афганістан вчив не по карті, а ногами,
І у розпечений пісок груз черевик,
І небо не своє було над головами.
Здригалася од вибухів земля,
Горів пісок і плавилось каміння.
І плакала вже мати не одна,
Й батьки від свого горя оніміли.
А ти прийшов назад задуманий, мовчазний,
Тебе не тішило , що ти живий,
Ішли туди всім взводом, разом,
А повернувся ти чомусь один.
У двадцять років скроні посивіли,
Душа, здається, постаріла теж.
І лиш домашні добре розуміли,
Що вже таким ти , як раніше, не будеш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491947
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.04.2014
автор: Паснак Марія