Весна в повітрі струменіла білосніжно,
Строкатим шаликом стелилася до ніг,
І теплий дощ торкався бруньок ніжно,
Все розквітало...Помирав старий горіх!
Він помирав...Так тихо і тужливо,
Кидав свій погляд у небесно-синю даль,
Сад цвітом обіймав, а він журливо,
Спивав останній заходу мигдаль...
Колись його могутнє і кремезне тіло,
Пекло вогнем...,а відчай через край...
І сяйво місяця між вітами зоріло
Не стріти вже йому п'янкий розмай...
А він хотів ще жити. Й зелен листом
Співати пісню з вітром за вікном,
Щоб зорі сипались смарагдовим намистом...
Заснув старий горіх...вже вічним сном...
Весна в повітрі струменіє білосніжно,
Пахучим шаликом встелилася до ніг.
І теплий дощ вже напуває землю ніжно
Усе квітує...Вічно спить горіх...
25.04.2013.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490339
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.04.2014
автор: Ірина Кохан