[i]розхристані думки
[/i]Я живу на занедбаній вулиці,
Де бадьорі одні сквозняки,
Де, в кутки позапихані, туляться,
Животіють сумні старики.
При нагоді, як водиться, мудрствую –
У який ми потрапили «ізм»,
І з якого державного устрою
Злодій цей, що в комору заліз?
Може, знає парламентська сесія?
Та надія на неї пуста,
І тепер виглядаємо пенсію,
Щоб прожити хоч день без поста.
Ким же ми так безсовісно зраджені?
Хто привласнив всі наші труди,
Що жуєм сухарі заощаджені,
Хто нас нині веде, і куди?
Я живу на зажуреній вулиці,
Чорний день в нашій хаті – як свій,
Хто ж до неї приб’ється-притулиться,
Де багатств – лиш паперу сувій?
Де у ямбів, хореїв і дактилів
Я питаю про втрачену суть –
Може, людям, щоб тихо не плакали,
Щось таки до сердець донесу?
День минає, вже сонячне колесо
Вже минає вечірню межу.
Вибачайте за стогоні болісні,
Та хіба ж я неправду кажу?
Я ж тепер на зіщуленій вулиці,
Щоб мороз не проймав до кісток,
У вікно, що ніяк не затулиться,
Забиваю останній гвіздок.
[b]2003
[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490254
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.04.2014
автор: Ник.С.Пичугин