І весь цей світ, неначе немовля,
якого відреклася горе – мати.
Чи не кобзар бува колись прокляв,
Уже й до того долею стокляте,
На тій струні? Зсутулилась земля
Коли в холодній злості брат на брата…
Ти бачиш, світе, кров’ю плаче день
То де ж, стражденний, воля? Воля, де?!
Тим часом кат без слідства і вини
Жене в кошари злоті сите стадо.
І знову день виснажливо поник,
І знову тиша гусне, наче ладан
У божім домі. …Хлопчики, сини
Небесні вої, звідки вас чекати?!
А десь крайнебо плаче у вогні…
Герої, не вмирають зроду, ні!
О Боже наш, прости нам за гріхи,
Освячені Тобою підем далі.
Бентежні зорі всіють небосхил,
Неначе кров’ю скроплені медалі –
За героїзм… А хто ж, коли не ти
За рідну землю, що немов на палю
Настромлена. Печуть гарячі рани..
Блаженство дай, Святий, за правду гнаним.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489926
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 02.04.2014
автор: Леся Shmigelska