Жила-була малесенька дівчинка.Вона народилася в лісі,в хатинці з одним віконечком.Годувала її мама.Батька в неї не було.Так і жили вони вдвох з матусею.
-Мамо,а чому ми ніколи не кладемо тарілочку на цю гарну тацю?-запитала дівчинка.
-Коли ти виростеш,в тебе будуть найгарніші коси на світі.Ти вийдеш заміж за принца.Житимеш в замку.А на що ми поставимо тарілочку,коли він їстиме вишеньки?-засміялася мама.
-Мамо,я гарна?
-Ти найкраща в світі.А ще в тебе золоте волосся.Якщо ти гулятимеш навіть лісом,то одягай хустинку.Щоб ніхто не бачив твого волосся.
Одного разу Геленка зібрала великий кошик грибів і поверталася додому.Бачить-назустріч їй іде дуже красивий хлопець.Вона швиденько закуталась хусткою.
-Хлопчику,продай гриби.
-Я дівчинка.
-Якщо ти дівчинка,то я принц!-засміявся юнак.
Геленка вклонилася низенько.
-Ти що!А якщо я пожартував?
-Продам.За поцілунок справжнього принца!-засміялася Геленка.-Ти не хочеш цілуватися зі мною?Принцам не можна?
-Щоб ніхто не бачив,-засміявся хлопець.-Бо засміють,що я цілую хлопчиська.
-Гриби твої.Бери.І йди додому,-Геленка поставила кошик і пішла.
-Ти куди?А поцілунок?Повертайся!-почав кричати хлопець.
-Мама сказала,що я вийду заміж за принца.В нас є таця,на якій я приноситиму йому сніданок,обід і вечерю!-Геленка показала язика і пішла.
-Стій!Стій!Я наказую тобі!Я принц!Повертайся.
Геленка знову показала йому язика і побігла.
-Та всі дівчата мого королівства мріють поцілувати мене!
-Повертайся в королівство.Без поцілунку,-Геленка побігла.Та хустка зачепилася за гілочку.І принц побачив дівчину неймовірної краси.Він підійшов як зачарований і поцілував Геленку.Вона закрила очі і не могла вимовити і лова.
-Ще скажеш,що принц кращий.
-Ти найкращий...-а очі відкрити не може.
-Ще поцілуєш мене?-засміявся принц.
-Ти не принц...-сказала Геленка.Аж тут з'явилася на конях королівська свита.
-Ми шукали Вас скрізь!А Вас ніде немає...
-Я гриби...Збирав...Повертаємось...-і через хвилину принц поїхав.-Але я знайду тебе.І завтра ти вийдеш за мене заміж!Почекайте.Ми не познайомились.
-Геленка.
-Завтра на цьому місці.Коли сонце встане.Я чекатиму на тебе,-через хвилину Геленка вже його не бачила.
Вона цілу ніч не могла заснути.Ранком швиденько побігла.Та по дорозі зустріла стару чаклунку.Та подивилася на Геленку і засміялася.
-Чому ти смієшся?-злякалась Геленка.
-Бо ранком захворів принц.Не може навіть піднятися з ліжка.А його батько дасть півкоролівства тому,хто вилікує принца.Але ліків ніхто немає.
-А ти?Ти можеш його вилікувати?-запитала Геленка.
-Можу.Тільки це дорого коштує,-засміялась чаклунка.
-Якщо я можу заплатити...Тільки грошей я не маю,-заплакала Геленка.
-А грошей не треба.Віддай своє волосся.
-Візьми!Тільки вилікуй принца.Візьми,-Геленка зняла хустину.
-Йди додому.Принц забуде тебе,-сказала чаклунка.
-Хай забуде.Тільки щоб він не хворів,-Геленка посміхнулась і пішла.
-Доню моя,що сталося?Де твоє волосся?-заплакала мама.
-Ти вчила мене бути доброю.Ось я і була зовсім трішечки доброю.А волосся...Просто вже не вийду заміж за принца.
-Завтра всім потрібно бути в замку.Король на радощах запросив всіх.Принц одужав.
-Справді!-почала підскакувати Геленка.-Але я залишусь вдома.
Мама повернулась сумна.
-Що сталося?-запитала Геленка.
-Принц жениться.Весілля в суботу.
-Ти бачила його наречену?
-Ніхто не бачив.Навіть король.Так говорять...
Геленка намагалася забути принца.Але не могла.
-Мамо,ти їздила в місто.Ти чула про весілля принца?
-Чула,-та Геленка не хотіла розпитувати.-Весілля не було.Він шукав наречену в лісі.Король думав,що принц зійшов з глузду.Завтра сам вибиратиме для нього наречену.
Геленка почала танцювати.
-Мамо,як вибиратимуть наречену?
-Король дуже сердитий.Кине хустинку.Хто піймає-той буде нареченою.
-Піду подивитись.
-Геленко,в тебе немає волосся.Всі будуть з тебе сміятися.
-Хай сміються.
Вона стала дуже далеко.Приїхали найкращі принцеси з усіх королівств.Король кинув хустинку.Вітер відніс її до ніг Геленки.Вони схопила і побігла.Більше ніхто її не бачив.Говорили,що король заспокоївся і не шукав наречену для принца.
-Мамо,а можна вимити тацю?-засміялась Геленка.
-Ти вибач.Я таке тобі наговорила...Це буде таця для нас,-мама погладила Геленку по голові.
-Це таця для принца...
Наступила весна.Геленка пішла в ліс за підсніжниками.
-Хлопчику,продай підсніжники.Може,прийде моя красуня.Я їй подарую,-Геленка не чула,як принц підійшов.
-Шукайте самі!-вона підняла кошик і пішла.
-Ех,ти схожий на мою кохану.Тільки вона померла.Якби була жива,то не залишила б мене,-принц почав плакати.
Геленка дивилася.А потім поцілувала принца.Він зняв з неї хустинку.
-Це не вона.А мені здалося...-принц знову заплакав.Геленка притулила його голову до себе.Дивно,але він його сліз в неї почало рости волосся.Принц плакав дуже довго.А коли підняв голову-побачив свою кохану.
-Ти чому не прийшла?Я захворів.Так чекав на тебе.Ти чому не прийшла?-він стискав її в обіймах.
-А я...Чистила тацю для тебе.І порізала палець.Кров не зупинялася.До сьогодні...Я заснула.І прокинулась лише сьогодні.
-Не можна бути такою необережною!Я чекав на тебе.Все життя.Підсніжники тобі...
Вони жили довго і щасливо.Весілля гуляли сім днів.А таця стояла в кімнаті матусі Геленки.Принц дав їй найкращу кімнату.Кажуть,що й сьогодні вони щасливо живуть в замку...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489222
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 30.03.2014
автор: Відочка Вансель