Коли я помру, світ понурливо зниза плечима,
Мовляв, так буває, й прозорий, мов слідство дощ,
Рясним зорепадом пройде, мов журба без причини,
І змиє людського бруду наліплену товщ...
Коли я помру, затанцюють розлогі дерева,
Скидаючи листя, - відвертий осінній стриптиз.
І підлітки засумують із бутлями "revo",
І скажуть тихенько: "Як же він нам осто**зд..."
Коли я помру, вітерець захитає антени,
Мов жито у полі, і сірого неба сум
Підніметься хвилею з Києва й до зони Шенгену,
Збиваючи перехожих із ніг наобум...
Коли я помру, буде купа свічок на "ВКонтакті",
І тільки мене вже ніколи не буде "он-лайн",
Коли я помру, то поставлять усіх перед фактом,
А після відкриється безліч відвертих тайн...
І статки мої перейдуть до когось у спадщину.
Втішаю себе, що смерть - це одне із чуд.
Я знаю, що темрява - те, що не можна побачити,
Я знаю, що тиша - це те, що не можна почуть...
© Паша Броський
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489054
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 30.03.2014
автор: Паша Броский