Літала птаха над гніздом,
Ридала птаха;
Була з надломленим крилом,
Мала невдаха.
Зламала в розпачі крило.
Сама зламала.
Життя не буде! Все одно.
Їй світу мало.
Широка чорна полоса!
Далеко біла.
Була загублена краса.
Дитя згубили!
Біда пливла над тим селом
В пекельних звуках.
Кричала мати над гніздом.
Кричала в муках.
Забрав злий беркут лелеча!
Забрав єдине!
Вже не поверне дитинча!
Немає сина.
Жорстока чорна полоса
Так серце рвала!
Куди дивились небеса?
Дитя ж не стало!
Смерть зайву сипала біду
Та лізла в тіло.
- Синок, тебе я ще знайду! –
Надія тліла.
Не стріне мати більш ніде
Свою дитину...
Хоч в снах лелека обійме
Малу пташину.
Глибока рана пролягла,
Втягла рутину.
Не захистила, не змогла!
Свою дитину!
Злетіла птаха в небеса,
Та й склала крила.
Упала каменем, ясна.
Упала, мила!
Затихла в чорній полосі,
Й окутав морок.
Гніздо пусте, в самій росі.
Там тільки холод.
28.03.2014 р.
Фото з інтернету.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488758
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.03.2014
автор: Любов Вишневецька