Весна 2013
Рік тому в нашій групі були пари з Історії України. І читав її пан Тарас. Це був не дуже високий та трохи тендітний юнак з величезними блакитними очима. І розмовляв він дуже красивою та чистою українською мовою. Усі ми із захопленням слухали Тарасові яскраві розповіді. А від його історій про козаків просто захоплювало дух і багатьом студентам хотілося опинитися на Січі.
Одного дня, він розпочав у нас в групі справжню дискусію про українців та росіян.
- Українці та росіяни дійсно дуже схожі між собою. Але у нашому менталітеті є досить велика різниця, - почав свою розповідь Тарас
-Яка ж саме?, - поцікавився хтось із студентів
- Справа в тому, що українці, насправді, дуже волелюбна нація. Наша волелюбність навіть, подекуди, межує із анархією. А росіяни - вони є зовсім інші. Вони люблять коли є єдиний монарх, так кажучи, сильна рука. - Він зробив невеличку паузу : - Але український народ та диктатура - це речі зовсім не сумісні. Просто неможливо побудувати диктатуру в Україні. Запам'ятайте мої слова.
У цей час продзвонив дзвоник та пара закінчилася.
"Він, напевно, безнадійний оптиміст, - думала я того дня, - Всі уже й так бачать, що Янукович та Партія Регіонів дуже міцно тримають владу у своїх руках та ніколи й нікому її не віддадуть. Наша опозиція дуже слабка, а народ вже зневірений. Усі вже розчарувалися у 2004 році, тому більше вже ніяких Майданів не буде. Вибори 100% фальсифікують. Україна поступово перетвориться на другу Білорусь"
Порозмовлявши зі своїми одногрупниками, я зрозуміла, що більшість з них так само вважають, що Тарас каже якісь дурниці.
Березень 2014
На самому вході до університету висить велика меморіальна дошка. Час від часу дехто із студентів підходить та покладає до неї квіти. І з цією дошки кудись у безмежний простір дивляться до болю знайомі величезні блакитні очі, такі сміливі та ще дуже молоді. Напевно, зараз він разом із іншими Героями Небесної Cотні летить десь високо у блакитному небі і дивиться зверху на рідну Україну та її безмежні поля.
Я покладу біля дошки червону айстру та тихо промовлю, ледве стримуюче сльози:
- Тарасе, тепер я знаю, що Ви були праві. Тільки жаль, що воля достається нашому народові такою тяжкою ціною.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488522
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.03.2014
автор: Лідо